Якщо людині чи то природою, чи то богом даровано талант, то цей талант обов’язково проявиться, яким би шляхом не довелося йти по життю. Талант філософа, соціолога, політолога, вмілого керівника-організатора переміг механіка-технаря і привів Володимира Павловича Беха до вершин наукового пошуку, філософського, політологічного, соціального осмислення буття. Філософ по суті, педагог за покликанням, висококваліфікований керівник із величезним досвідом організаторської роботи Володимир Павлович Бех сьогодні працює на дуже відповідальній посаді першого проректора провідного педагогічного вищого навчального закладу країни – Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова.

У Запорізькій області, в селі Мар’янівка, у сім`ї селянина 14 січня 1951 року народився син, якого назвали Володимир. Батьки хлопчика навіть гадки не мали, яка доля його чекає. Хлопець змалку привчився до хліборобської праці, від землі він увібрав силу духу, простоту у спілкуванні, широту душі. Риси характеру, притаманні цілісній, сильній особистості, почали формуватися в нього ще у шкільні роки. Саме в школі у Володимира почали виявлятися тяга до наук, любов до книги, цікавість до пізнання світу. 

На вибір професії та місця подальшого навчання вплинуло середовище, в якому виріс Володимир: батьки-селяни, робота в колгоспі, любов до праці на землі. Все це підказувало, що найкраще обрати спеціальність інженера-механіка. Тому юнак їде до Мелітополя і, успішно склавши вступні випробування, стає студентом Мелітопольського інституту механізації сільського господарства за спеціальністю “Механізація сільського господарства”. Студентське життя захопило та поглинуло юнака: цікаве навчання, перші спроби наукового пошуку, різнопланова громадська робота. Організація студентського побуту та дозвілля стала основою життя Володимира, змусила його по-іншому визначити життєві пріоритети. Саме ця діяльність сформувала у ньому задатки майбутнього керівника. 

Після закінчення інституту в 1973 році з дипломом інженера-механіка сільського господарства Володимир Бех почав працювати за фахом у колгоспі. Його організаторські здібності, які яскраво проявились у студентські роки, стали у нагоді в нелегкій праці. Тому вже у 1974 році перспективного молодого спеціаліста призначають комісаром Запорізького обласного штабу студентських будівельних загонів. Досвід, набутий під час цієї відповідальної роботи, став основою організаторських та керівних якостей Володимира Павловича. Навіть сьогодні поряд із вимогливістю та наполегливістю, професіоналізмом та високою компетентністю він як керівник виявляє широкий демократизм, юнацький запал та авантюризм.

У 1975–1977 роках Володимир Бех служив у армії, був лейтенантом-інженером, заступником командира роти з політичної роботи військової частини у Середньоазіатському військовому окрузі. Військова служба загартувала юнака, сформувала у його характері риси мужньої людини, готової нести відповідальність за справу, якою займається. 

Традиційно і, мабуть, небезпідставно вважали, що юнакам, які відслужили в армії, можна доручати відповідальні справи, адже вони є більш підготовленими до складної роботи, загартованими, справжніми чоловіками. Саме тому Володимира Беха починають призначати на відповідальні посади в керівних структурах області: у 1979–1980 рр. він став керівником лекторської групи Запорізького обкому комсомолу, у 1980–1982 рр. – консультантом-методистом Будинку політосвіти Запорізького обкому Компартії України, у 1982–1988 рр. – заступником завідуючого відділом пропаганди, ректором університету марксизму-ленінізму Будинку політпросвіти Запорізького обкому Компартії України.

Працюючи над удосконаленням власного професійного рівня, Володимир Бех у 1979 році вступає до Вищої Комсомольської школи при ЦК ВЛКСМ (м. Москва). Там він закінчує факультет комсомольської роботи і отримує концептуальні знання з політології, загальної теорії управління та виховання молоді. 

Проте бажання займатись науковою роботою спонукає Володимира Павловича продовжити навчання. З 1988 по 1991 рік він навчається аспірантурі Академії суспільних наук та соціального управління при ЦК Болгарської Соціалістичної партії (м. Софія, Республіка Болгарія). Тут молодий науковець отримав фундаментальну підготовку з теорії та історії соціології і соціального управління, ідеології суспільних процесів та громадських рухів. Це був складний період у житті країни. Розпад Радянського Союзу, утворення незалежної України, зміна суспільних орієнтирів, втрата дружніх зв’язків між країнами соціалістичного табору, анулювання договорів про співпрацю, крах усталеної системи. Проте молодий науковець не розгубився. Він ще до закінчення аспірантури у травні 1991 року достроково захистив кандидатську дисертацію із соціології в Інституті соціології Національній Академії наук Республіки Болгарії на тему “Соціальне забезпечення формування особистості”. У дисертації було викладено систему і механізм соціальної роботи, що на десятки років випередили практику впровадження цього феномена у практичну діяльність.

Після повернення у рідне Запоріжжя Володимир Павлович обирає викладацьку роботу та йде працювати у Запорізький державний університет. Більше десятиліття, а саме з 1991 по 2003 рік, його життя пов’язано із Запорізьким університетом. Тут він працював старшим науковим співробітником науково-дослідного сектору, старшим викладачем, доцентом, професором, завідувачем кафедрою соціології, політології та теорії управління, деканом факультетів післядипломної освіти і соціології та управління. 

Організаторський талант, бурхлива енергія ініціатора та новатора Володимира Беха були спрямовані на збільшення наукового потенціалу Запорізького університету. За ініціативою та під керівництвом Володимира Павловича 1 вересня 2001 року у Запорізькому державному університеті було відкрито факультет соціології та управління, виконано чотири державні наукові теми на замовлення Міністерства освіти і науки України та чотири наукові теми на замовлення регіональних структур. 

У цей період відбувається становлення наукового потенціалу Володимира Беха. Поступово формуються концептуальні засади його наукової теорії, виникає наукова школа вченого. Для удосконалення свого фахового рівня Володимир Павлович у 1993 році вступає до докторантури Запорізького державного університету за фахом “філософія”. Під час навчання у докторантурі Володимир Павлович досліджує проблему генезису ноосфери, алгоритмів самоорганізації соціальних систем, специфіки процесів морфогенезу та функціонування семантичних структур, що мають польову, або функціональну, форму існування. 

Результатом творчого наукового пошуку філософа стала докторська дисертація з соціальної філософії на тему “Соціальний організм: філософсько-методологічний аналіз”, яку він блискуче захистив у жовтні 1999 року в Інституті філософії Національної Академії наук України. 

Соціально-філософська теорія Володимира Беха отримує визнання у провідних наукових колах країни. У цей час виходять друком його написані особисто чи у співавторстві монографії: “Людина і Всесвіт”, “Философия социального мира: гносеологический аналіз”, “Соціальний організм країни”, “Человеческая личность как детерминанта модернизации педагогических технологий”, “Человек и Вселенная: когнитивный аналіз” та ін. У 2001 році йому присвоюють звання професора. У грудні цього ж року за вагомі досягнення у науковій сфері Володимира Павловича Беха обирають академіком Української академії політичних наук. А у 2002 році Володимира Беха нагороджують Почесним знаком “Відмінник освіти України”.

У 2003 році Володимира Павловича запрошують на роботу до Києва у Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова. Тут він обіймає посади проректора-директора Інституту соціальної роботи та управління, завідувача кафедри соціальної роботи та управління. А з січня 2004 року Володимир Павлович Бех – перший проректор цього університету, а також завідувач кафедри соціології, управління та євроінтеграції.

Саме у драгомановському університеті повною мірою розкрився талант Володимира Павловича Беха як організатора, керівника, науковця, новатора. 

За його безпосередньої участі у червні 2003 року у структурі Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова було створено Інститут соціальної роботи та управління, у якому розпочалася підготовка студентів за фахом “Соціологія” зі спеціалізаціями “Соціологія освіти”, “Соціологія управління”, “Соціальне управління”, “Менеджмент організацій”, “Соціальна робота”, а також “Управління навчальними закладами”, “Управління персоналом”, “Адміністративний менеджмент”, “Інформаційні мережі в управлінні”. У 2008 році на базі кафедри соціології, управління та євроінтеграції, яку очолював Володимир Павлович, в НПУ імені М. П. Драгоманова було створено Інститут соціології, психології та управління, в якому зараз навчають студентів за спеціальностями “Соціологія”, “Психологія”, “Менеджмент”, “Педагогіка вищої школи”, “Управління навчальними закладами”, “Адміністративний менеджмент”.

Незважаючи на зайнятість адміністративною роботою, Володимир Павлович завжди знаходить час для спілкування зі студентами. Його лекції є взірцем новітніх підходів до подачі матеріалу, а нестандартне трактування сучасних наукових філософських та соціальних проблем спонукає студентство до ґрунтовних наукових досліджень. За більш ніж 30 років педагогічної діяльності Володимир Павлович викладав цілу низку оригінальних навчальних дисциплін, таких як: “Теорія особистості”, “Самоорганізація особистості”, “Історичні форми саморегуляції історичного процесу”, “Загальна теорія управління”, “Теорія прийняття рішень”, “Проектування організацій”, “Актуальні проблеми самоорганізації соціального організму України” та ін. Студенти під його керівництвом стають лауреатами та переможцями обласних та національних конкурсів із суспільствознавчої тематики.

Як правило, найкращі студенти, учні Володимира Павловича, продовжують власне наукове зростання під керівництвом свого вчителя в аспірантурі, а згодом і в докторантурі. Адже Володимир Павлович Бех керує аспірантурою з філософії, політології та соціології. Під його керівництвом захищено 28 кандидатських та 3 докторських дисертацій.

З жовтня 2008 року він очолює в НПУ імені М. П. Драгоманова спеціалізовану вчену раду МОН України з правом прийняття до розгляду та проведення захистів дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора (кандидата) наук за спеціальностями “соціальна філософія та філософія історії” і “філософія освіти”.

Він також є членом спеціалізованої вченої ради, створеної у Інституті вищої освіти Академії педагогічних наук України, і спрямовує свої зусилля на підготовку кадрів вищої кваліфікації з соціальної філософії та філософії освіти.

Володимир Павлович – головний редактор журналу “Нова парадигма” і шеф-редактор наукового і літературного журналу “Пам’ять століть”. Він входить до редколегій низки фахових наукових видань ВАК України, а саме: “Практична філософія”, “Соціальна психологія”, “Культурологічний вісник Нижньої Наддніпрянщини”, “Соціальні технології”, “Соціальна робота в Україні” та ін. 

Науковий доробок Володимира Павловича нараховує понад 250 публікацій, у яких висвітлено питання ноосоціогенезу, самоорганізації та саморегуляції соціальних систем, оптимізації розвитку політичних інститутів, розбудови української державності, вакуумної або квантово-хвильової природи Всесвіту.

Його наукові, педагогічні та організаторські здобутки визнані державою. Володимир Павлович має почесні грамоти Міністерства освіти і науки України, Академії педагогічних наук України, нагороджений почесними знаками “Петро Могила” та “Відмінник освіти України”, Указом Президента України йому присвоєно почесне звання “Заслужений діяч науки і техніки України”.

Незважаючи на пристрасть до роботи та задоволення від творчого наукового пошуку, Володимир Павлович знаходить час і для сім’ї, у колі якої почуває себе найбільш затишно. Разом з дружиною Наталією Петрівною та донькою Юлією вони часто подорожують країною, відкривають для себе незвідані куточки рідного краю. Батько прищепив доньці не лише любов до рідної землі, а й захоплення науковим пошуком. Продовжуючи шлях батька, Юлія Володимирівна Бех сьогодні є кандидатом філософських наук, автором понад 20 наукових праць у галузі соціальної філософії.

 

 

 

Алла КРАВЧЕНКО,

кандидат історичних наук, доцент