Володимир Павлович Бех – вчений-філософ, новатор, дослід-ник, який в основу своїх наукових поклав проблеми дослідження ноосоціогенезу, самоорганізації і саморегуляції соціальних систем, вакуумної або квантово-хвильової природи Всесвіту. Він має понад 300 наукових праць з питань самоорганізації та саморегуляції суспільного життя, оптимізації розвитку політичних інститу-тів, розбудови української державності, сучасних проблем розвитку освіти. Він є автором 20 монографій, 6 з яких підготовлено ним одноосібно. Значний інтерес у науково-педагогічного загалу викликали його авторські книги — “Людина і Всесвіт” (1998), “Соціальний організм” (1998), “Філософія соціального світу” (1999), “Соціальний організм країни” (1999), “Генезис соціального організму країни” (2000), “Фірма у дискурсі організменної ідеї” (2006), “Саморегуляція соціального організму навчального закладу” (2009), “Технократизм у дискурсі проблем вищої школи” (2009), “Функціональна модель особистості: пошуки полікультурних детермінант поведінки” (2009), “Самоорганізація соціального організму країни” (2010). Володимир Бех зробив значний внесок як співавтор та член редакційної колегії семитомного видання “Соціальна робота”, яке структуровано складається із двох монографій з актуальних проблем соціальної роботи в Україні, хрестоматії, короткого енциклопедичного словника, посібника для вищої школи.

Як дослідник Володимир Павлович Бех поєднав у сфері своїх наукових інтересів, з одного боку, організмений напрям у науці, що активно опрацьовувався ще Платоном, Аристотелем, Плутархом, Гоббсом, Шелінгом, Шлегелем, Спенсером, Шеффле, Лілієнфельдом Вормсом, Ізуле, Новиковим, де Грефом, Салісберійським, Контом, Гегелем, Дюркгеймом, Ковалевським та іншими соціологами, а з другого — концепцію ноосфери, основоположниками якої є, як відомо, В. Вернадський, П'єр Тейяр де Шарденом, де Леруа. Він не тільки теоретично і глибоко опанував логіку розвитку напрямів світової науки, що базувалася на основі глибокого вивчення білково-нуклеїнової форми життя, а й знайшов засіб інтеграції цих напрямів у алгоритм дослідження інформаційної (семантичної) або польової форми життя. Цим самим, включивши у сферу наукових досліджень найновітніші теорії і відкриття, власні дослідницькі напрацювання, значно збагатив вчення В. І. Вернадського про ноосферу і заклав теоретико-методологічні підвалини вивчення генезису, сутності та змісту інформаційної цивілізації, яка входить у дотичність з Майбутнім.

Особистий внесок Володимира Беха у сучасну науку полягає у розробці цілісної філософської концепції саморозгортання соціального життя як протиріччя між особистістю та суспільством. При цьому всебічно обґрунтовано алгоритм саморозгортання соціального світу, який виникає і функціонує спочатку в структурі біологічного організму людини як потенційна форма соціального світу, потім, внаслідок дії механізму саморуху універсуму, трансформується у соціум — об'єктивовану форму існування змісту соціальності, нарешті, піднімається до організменої форми як найбільш універсального засобу організаційного поєднання у діалектичне протиріччя суб'єктивної та об'єктивної форм співіснування соціальності, породжуючи при цьому третю природу.

Мають велике значення практичні наробки В. П. Беха, оскільки обґрунтування значимості застосування вивчення соціального світу організменої ідеї відкриває принципово нові горизонти розуміння польової форми саморуху універсуму та механізм її вивчення на планетарному рівні. По-перше, використання в дослідженні ідеї Семантичного Всесвіту для освоєння соціального світу розкриває перспективу для філософсько-теоретичного осягнення горизонтів інформаційної фази розвитку планетарного співтовариства. Це, на думку автора, означає, що перед дослідниками відкривається ера квантової філософії.

По-друге, закладено основу для вивчення суспільними науками різних видів організаційних форм соціального організму: родової (організму країни), видових (галузевих) та найпростіших. Такий аналіз значно наближає дослідників до вивчення соціального організму України, континентальних та міжконтинентальних соціальних структур, а також планетарного соціального організму. Окремо треба відзначити те, що це значно наближає час глибокого вивчення явища саморегуляції у сімействі соціальних організмів.

Загалом система управління Україною, при відповідному програмно-математичному забезпеченні, має реальну можливість: імітувати хід техніко-економічних, природно-соціальних, організаційно-політичних, духовно-ідеологічних процесів не тільки у рамках окремих регіонів, а й вести ефективне пошукове та нормативне прогнозування суспільного прогресу світового співтовариства; виконувати за допомогою запропонованих у дослідженні евристичних моделей соціального організму оптимізацію системи законів країни; здійснювати операції наукового проектування та конструювати суспільні процеси; уточнювати предмети суспільних наук і вести підготовку управлінських кадрів для XXI століття на якісно новій світоглядній та ідеологічній основі та багато ін.

Отже, В. П. Бех надав ідеї соціального організму світоглядну перспективу, ідеологічну привабливість, строгу науково-теоретичну методологію та іманентну теоретичну чистоту, розкрив перспективу переходу теоретичної думки від вивчення білково-нуклеїнової до дослідження польової форми життя або Семантичного Всесвіту, спрямувавши пошук у напрямі опанування таємницями глибин Всесвіту і пошуку вияву інопланетного Розуму.

В. П. Бех опублікував понад 300 наукових праць з питань самоорганізації та саморегуляції суспільного життя, оптимізації розвитку політичних інститутів, розбудови української державності. їх наукова цінність полягає у тому, що вони розглядають квантово-хвильову природу соціального світу, синтез світоглядних парадигм, піддають аналізу протилежні наукові течії, які століттями спрямовувалися одна проти одної. У науковому розгляді автора вони становлять частини єдиного потоку і доповнюють одне одного через процес входження до різних фаз саморуху соціального цілого.

В. П. Бех керує аспірантурою з філософії, політології та соціології. Його учнями уже захищено 3 докторських та 28 кандидатських дисертацій, які охоплюють різні аспекти і проблеми сучасного ноосоціогенезу, саморегуляції соціальних систем.

Крім того, під його керівництвом здійснюються наукові дослідження з проблем соціального хаосу, самоорганізації соціального процесу, пульсації соціальних структур, тектонічних зсувів у соціальних системах, принципів інформаційної цивілізації, метаболізму соціальних систем, культурологічного ядра як матриці соціального світу, організаційної свідомості, влади як фактора саморозгортання громадянського суспільства, ноократології, саморозгортання особистості в умовах інформаційного суспільства, механізму саморегуляції соціального організму України, конкурентоспроможності майбутніх фахівців з менеджменту, соціологістики, артефактів культури як медіаторів соціального метаболізму, філософії освіти, порівняльного аналізу освітніх парадигм Сходу і Заходу, соціальної терапії, співвідношення соціуму і суспільства та ін.

В. П. Бех бере найактивнішу участь у підготовці кадрів вищої кваліфікації, розробляє науково-теоретичні пропозиції для органів державної влади. Він організував підготовку управлінців нової генерації, постійно сприяє підвищенню наукового рівня практичних працівників органів державного управління та системи місцевого самоврядування.

В. П. Бех є головним редактором журналу “Нова парадигма” і шеф-редактором наукового і літературного журналу “Пам'ять століть”. Він входить до складу редакцій низки фахових наукових видань ВАКу України, а саме: “Практична філософія”, “Соціальна психологія”, “Соціальна робота в Україні”, “Науковий вісник Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова”, “Культурологічний вісник Нижньої Наддніпрянщини”, “Соціальні технології” та ін.

Понад 30 років В. П. Бех працює у вищій школі, викладає низку навчальних дисциплін, серед яких: “Теорія особистості”, “Самоорганізація особистості”, “Історичні форми саморегуляції історичного процесу”, “Загальна теорія управління”, “Теорія прийняття рішень”, “Проектування організацій”, “Актуальні проблеми самоорганізації соціального організму України” та ін.

Наукова школа Володимира Павловича Беха з дослідження проблем ноосоціогенезу, самоорганізації і саморегуляції соціальних систем стала базовою основою для подальших досліджень вчених у різноплановому векторі наукових площин, дозволила виділити саморегулятивні процеси не лише в соціальній сфері, а й сферах освіти, антропології, політологи, ідеології, культурі тощо. Послідовники Володимира Павловича, розвиваючи ідею ноосоціогенезу, створюють власні наукові теорії, які в загальному прочитанні формують оригінальне філософське бачення загального суспільного розвитку.

 

 

 

Віктор Андрущенко